Когда мама Симбегвайр умерла, ей было очень грустно. Папа Симбегвайр делал всё для своей дочери. Они снова научились быть счастливыми без мамы Симбегвайр. Каждое утро они садились и говорили о том, что ждёт их сегодня. Каждый вечер они делали ужин вместе. Они мыли посуду, и папа Симбегвайр помогал ей с домашней работой.
Коли мама Зімбегвіре померла, дівчинка дуже засмутилась. Тато як міг піклувався про доньку. Згодом вони знову щасливо зажили удвох. Кожного ранку вони говорили про те, як проведуть день, а ввечері вони готували вечерю. Після того, як посуд був вимитий, тато допомагав Зімбегвіре виконувати домашнє завдання.
Однажды папа Симбегвайр пришёл домой позже чем обычно. “Где ты, дочка?” позвал он. Симбегвайр побежала к своему отцу. Она остановилась когда увидела, что он держит за руку женцину. “Я хочу познакомить тебя с кем-то особенным, дочка. Это Анита,” сказал он.
Одного дня тато Зімбегвіре прийшов додому пізніше, ніж зазвичай. “Де ти, моя доню?” - гукнув він. Зімбегвіре вибігла до тата. Вона зупинилася, коли побачила, що тато тримав за руку якусь жінку. “Доню, я хочу познайомити тебе з кимось особливим. Це - Аніта”, - з посмішкою сказав тато.
“Привет, Симбегвайр, твой папа много говорил мне о тебе,” сказала Анита. Но она не улыбнулась и не взяла девочку за руку. Папа Симбегвайр был счастлив и взволнован. Он говорил о том, как они будут жить втроём, и о том, какая у них будет хорошая жизнь. “Дочка, я надеюсь, Анита сможет стать тебе матерью,” сказал он.
“Привіт, Зімбегвіре. Твій тато розказував багато про тебе”, - сказала Аніта. Проте вона не усміхнулась і не подала дівчинці руку. Тато Зімбегвіре був щасливий і радісний. Він говорив про те, що вони будуть жити втрьох, як справжня родина. “Доню моя, я сподіваюсь, Аніта стане для тебе мамою”, - сказав тато.
Жизнь Симбегвайр изменилась. Теперь у неё не было времени сидеть с папой по утрам. Анита давала ей так много работы по дому, что она уставала слишком сильно, чтобы делать уроки по вечерам. После ужина она сразу шла спать. Только разноцветное одеяло, которое мама подарила Симбегвайр, приносило ей радость. Папа Симбегвайр, похоже, не замечал, что его дочь была несчастлива.
З того часу життя Зімбегвіре змінилося. Вона більше не проводила ранки з татом. Аніта давала їй так багато різної роботи, що коли приходив вечір, Зімбегвіре була надто втомлена, щоб вчити уроки. Після вечері дівчинка відразу засинала. Єдиною її відрадою була кольорова ковдра, яку подарувала їй мама. Батько Зімбегвіре, здавалося, не помічав, що його донька була нещасливою.
Через несколько месяцев папа Симбегвайр сказал, что уезжает. “Мне нужно уехать по работе,” сказал он. “Но я знаю, что вы присмотрите друг за другом.” Симбегвайр поникла, но ее папа этого не заметил. Анита ничего не сказала. Она была недовольна.
Через кілька місяців він повідомив, що його якийсь час не буде вдома. “Я їду у відрядження, але я впевнений, що ви будете піклуватися одна про одну”, - сказав тато. Зімбегвіре похилила голову, але тато цього не помітив. Аніта промовчала. Вона також не дуже зраділа.
Жизнь Симбегвайр стала хуже. Если она не доделывала работу по дому или жаловалась, Анита била её. А за ужином женщина съедала почти всё, и оставляла Симбегвайр только объедки. Каждый вечер Симбегвайр плакала перед сном, обнимая одеяльце своей мамы.
Все змінилося на гірше для Зімбегвіре. Якщо вона не встигала закінчити хатню роботу або на щось нарікала, Аніта била її. Вона також з’їдала майже усю вечерю, а Зімбегвіре залишалися недоїдки. Вночі дівчинка плакала, пригортаючи до себе мамину ковдру.
Однажды утром Симбегвайр проснулась позже чем обычно. “Ленивая девчонка!” закричала Анита. Она скинула Симбегвайр с кровати. Драгоценное одеяльце зацепилось за гвоздь и порвалось пополам.
Одного ранку Зімбегвіре проспала. “Ліниве дівчисько!” - закричала Аніта. Вона силою стягнула Зімбегвіре з ліжка. Її дорогоцінна ковдра зачепилася за цвях і розірвалась надвоє.
Симбегвайр очень расстроилась. Она решила уйти из дома. Она взяла кусочки одеяла её мамы, взяла немного еды и ушла из дома. Она пошла по дороге, по которой уехал её папа.
Зімбегвіре дуже засмутилась. Вона вирішила втекти з дому. Дівчинка взяла розірвану ковдру, трохи їжі і втекла. Вона пішла тією дорогою, якою ходив її тато.
Когда пришёл вечер, она забралась на дерево у ручья и сделала себе постель из веток. Засыпая она пела: “Мама, мама, мама, ты оставила меня. Ты ушла от меня и не вернулась. Папа меня больше не любит. Мама, когда же ты вернёшься? Ты оставила меня.”
Коли звечоріло, вона вилізла на високе дерево коло струмка і вмостилася на гілках. Перед сном Зімбегвіре заспівала: “Мамо-матусю, ти покинула мене і вже ніколи не повернешся. Тато мене більше не любить. Жаль, що ти не повернешся вже ніколи”.
На следующее утро Симбегвайр снова пропела эту песню. Когда женщины пришли стирать одежду в ручье, они услышали грустную песню, доносящуюся из высокого дерева. Они подумали, что это ветер шумел среди листьев и продолжили работать. Но одна из женщин прислушалась к песне.
Наступного ранку Зімбегвіре знову заспівала. Якісь жінки прийшли прати одяг до струмка і почули сумну пісню, яка долинала з верхів’я дерева. Вони думали, що то листя шелестить від вітру і продовжували прати. Але одна жінка уважно прислухалася до пісні.
Женщина посмотрела вверх на дерево. Когда она увидела девочку и кусочки разноцветного одеяльца, она заплакала, “Симбегвайр, дочка моего брата!” Другие женщины перестали стирать и помогли Симбегвайр спуститься с дерева. Её тетя обняла девочку и попыталась её успокоить.
Вона подивилася вгору і побачила на дереві дівчинку з кольоровою ковдрою у руках. “Та це ж Зімбегвіре, донька мого брата!” - сказала жінка. Інші жінки залишили прання і допомогли дівчинці злізти з дерева. Тітка Зімбегвіре обійняла і заспокоїла її.
Тётя Симбегвайр взяла девочку к себе домой. Она дала ей тёплой еды и укрыла её маминым одеяльцем. В этот вечер Симбегвайр плакала засыпая, но это были слезы облегчения. Она знала, что тётя о ней позаботится.
Вона забрала дівчинку до себе додому. Тітка нагодувала дитину і поклала у ліжко. Тієї ночі Зімбегвіре знову плакала, але це були сльози полегшення. Вона знала, що її тітка буде піклуватися про неї.
Когда папа Симбегвайр вернулся домой, он увидел, что комната девочки пуста. “Что случилось, Анита?” спросил он её неспокойно. Женщина объяснила, что Симбегвайр ушла из дома. “Я хотела, чтобы она уважала меня,” сказала она. Но, наверное, я была слишком строга. Папа Симбегвайр вышел из дома и пошёл к ручью. Он пошёл дальше к деревне своей сестры, чтобы спросить, не видела ли она Симбегвайр.
Коли тато Зімбегвіре повернувся додому, він побачив, що кімната його доньки порожня. “Що сталося, Аніто?” - запитав він пригнічено. Жінка сказала, що Зімбегвіре втекла з дому. “Я хотіла, щоб твоя донька мене поважала, але, можливо, я була занадто сувора до неї”, - сказала Аніта. Тато Зімбегвіре вийшов з хати і попрямував до струмка. Звідти він пішов до села, в якому жила його сестра, щоб дізнатися, чи вона бачила дівчинку.
Симбегвайр играла со своими братьями и сёстрами и увидела папу издалека. Она испугалась, что он рассердится и побежала в дом прятаться. Но её папа подошёл к ней и сказал: “Симбегвайр, ты нашла идеальную мать, которая любит и понимает тебя. Я горжусь тобой и люблю тебя.” Они согласились, что Симбегвайр останется с тётей сколько пожелает.
Коли Зімбегвіре гралася зі своїми кузенами, вона побачила здалеку свого тата. Дівчинка злякалася, що тато буде сердитися на неї, і побігла в будинок, щоб сховатися. Тато підійшов до неї і сказав: “Зімбегвіре, ти знайшла собі чудову маму, яка любить і розуміє тебе. Я пишаюсь тобою і люблю тебе”. Вони домовились, що Зімбегвіре залишиться з тіткою так довго, як захоче.
Её папа навещал её каждый день. Однажды он пришёл с Анитой. Она потянулась к Симбегвайр. “Прости, малыш, я была неправа,” заплакала она. “Дашь мне попробовать ещё раз?” Симбегвайр посмотрела на взволнованное лицо отца. Она медленно шагнула навстречу и обняла Аниту.
Тато Зімбегвіре відвідував її кожного дня. Якось він прийшов з Анітою. Вона взяла дівчинку за руку. “Вибач мені, дівчинко. Я помилялась, - заплакала вона. - Дозволь мені почати все з початку”. Зімбегвіре подивилась на стурбоване лице тата, підійшла ближче до Аніти і обійняла її.
На следующей неделе Анита пригласила Симбегвайр с её братьями, сёстрами и тётей на ужин. Что это был за праздник! Анита приготовила любимые блюда Симбегвайр, и все ели досыта. Потом дети играли, а взрослые разговаривали. Симбегвайр чувствовала себя счастливо и храбро. Она решила что скоро, очень скоро она вернётся домой жить со своим папой и мачехой.
Наступного тижня Аніта запросила Зімбегвіре і її тітку з дітьми в гості. Яке ж то було свято! Аніта приготувала улюблену їжу Зімбегвіре, і усі їли досхочу. Тоді діти гралися, а дорослі говорили. Зімбегвіре почувалася щасливою і впевненою. Вона вирішила, що незабаром таки повернеться до свого тата і мачухи.
