It was a little girl who first saw the mysterious shape in the distance.
Одного разу маленька дівчинка побачила людину загадкової форми.
As the shape moved closer, she saw that it was a heavily pregnant woman.
Коли та людина загадкової форми підійшла ближче до дівчинки, вона зрозуміла, що це була вагітна жінка.
Shy but brave, the little girl moved nearer to the woman.
“We must keep her with us,” the little girl’s people decided. “We’ll keep her and her child safe.”
Дівчинка була сором’язливою, але вона сміливо підійшла до жінки. “Ця жінка має залишитися з нами”, - вирішила громада дівчинки. “Ми залишимо її та її дитину з нами у безпеці”.
The child was soon on its way.
“Push!”
“Bring blankets!”
“Water!”
“Puuuuussssshhh!!!”
Незабаром дитина з’явилася на світ. “Тужся!” “Принесіть ковдри!” “Води!” “Тужся!!!”
But when they saw the baby, everyone jumped back in shock.
“A donkey?!”
Але коли всі побачили дитину, вони дуже здивувались. “Що? Віслюк?!”
Everyone began to argue.
“We said we would keep mother and child safe, and that’s what we’ll do,” said some.
“But they will bring us bad luck!” said others.
Усі почали сперечатися що мають робити далі. Деякі люди говорили: “Ми обіцяли, що залишимо жінку та її дитину з нами у безпеці, отже, так і маємо зробити”. Інші ж казали: “Вони принесуть нам лише нещастя”.
And so the woman found herself alone again.
She wondered what to do with this awkward child.
She wondered what to do with herself.
Жінка знову залишилась сама. Вона не знала, що має робити зі своєю дивною дитиною. Вона не знала, що їй робити далі.
But finally she had to accept that he was her child and she was his mother.
Але нарешті вона сприйняла те, що її дитина особлива, а вона її мати.
Now, if the child had stayed that same, small size, everything might have been different. But the donkey child grew and grew until he could no longer fit on his mother’s back.
And no matter how hard he tried, he could not behave like a human being. His mother was often tired and frustrated. Sometimes she made him do work meant for animals.
Якщо б дитина залишалась такою ж маленькою завжди, то було б все по-іншому. Але дитина-віслюк ставала все більшою і більшою щодня і вже не могла поміститись на спині у своєї мами. І як віслюк не намагався поводитись як справжня дитина, але в нього нічого не виходило. Через це його мама була дуже часто втомленою і засмученою. Інколи вона навіть просила його виконувати роботу, яку роблять тварини, а не люди.
Confusion and anger built up inside Donkey. He couldn’t do this and he couldn’t do that. He couldn’t be like this and he couldn’t be like that.
He became so angry that, one day, he kicked his mother to the ground.
Збентеження та злість накопичувались всередині віслюка. Він більше не міг виконувати ні однієї роботи, ні іншої. Він більше не міг бути ні людиною, ні твариною. Одного дня він так сильно розлютився, що кинув свою маму до землі.
Donkey was filled with shame. He started to run away as far and fast as he could.
Сором опанував віслюка. Він почав утікати так далеко і так швидко, як тільки міг.
By the time he stopped running, it was night, and Donkey was lost.
“Hee haw?” he whispered to the darkness.
“Hee Haw?” it echoed back. He was alone.
Curling himself into a tight ball, he fell into a deep and troubled sleep.
Коли він перестав бігти, була вже ніч. Віслюк загубився. “І-а! І-а?”, - він прошепотів в темряві. “І-а! І-а?”, - відгукнулось йому у відповідь. Він був сам-самісінький. Віслюк скрутився клубочком і заснув глибоким, але неспокійним сном.
Donkey woke up to find a strange old man staring down at him. He looked into the old man’s eyes and started to feel a twinkle of hope.
Прокинувшись, віслюк побачив старого дивного чоловіка, який пильно дивився на нього зверху вниз. Він глянув йому в очі, і маленька іскорка надії з’явилась у віслюка.
Donkey went to stay with the old man, who taught him many different ways to survive.
Donkey listened and learned, and so did the old man. They helped each other, and they laughed together.
Віслюк залишився жити у старого чоловіка, який навчив його багато різних способів виживання. Віслюк слухав його та вчився у нього. Так само робив і старий чоловік. Вони допомагали один одному, а також і сміялись разом.
One morning, the old man asked Donkey to carry him to the top of a mountain.
Одного ранку старий чоловік попросив віслюка винести його на вершину гори.
High up amongst the clouds they fell asleep.
Donkey dreamed that his mother was sick and calling to him.
And when he woke up…
Високо в горах серед хмар вони швидко заснули. Віслюку наснилось, що його мама захворіла і кличе його на допомогу. І коли він прокинувся …
… the clouds had disappeared along with his friend, the old man.
… хмари зникли разом із старим чоловіком.
Donkey finally knew what to do.
Нарешті віслюк зрозумів, що йому робити.
Donkey found his mother, alone and mourning her lost child. They stared at each other for a long time.
And then hugged each other very hard.
Він знайшов свою маму, яка була самотня і оплакувала свою загублену дитину. Вони довго дивились один на одного, а потім міцно обнялись.
The donkey child and his mother have grown together and found many ways of living side by side.
Slowly, all around them, other families have started to settle.
Дитина-віслюк та його матір залишились жити разом. Вони знайшли багато різних способів як можна жити пліч-о-пліч. Згодом біля них почали оселятися й багато інших сімей.
