Коли мама Зімбегвіре померла, дівчинка дуже засмутилась. Тато як міг піклувався про доньку. Згодом вони знову щасливо зажили удвох. Кожного ранку вони говорили про те, як проведуть день, а ввечері вони готували вечерю. Після того, як посуд був вимитий, тато допомагав Зімбегвіре виконувати домашнє завдання.
Amikor Simbegwire anyukája meghalt, a lány nagyon szomorú volt. Az apukája mindent megtett Simbegwire-ért. Lassan megtanulták, hogyan legyen újra boldogok az anyuka nélkül. Minden reggel leültek és megbeszélték, hogy milyen napjuk lesz. Minden este együtt készítettek vacsorát. Miután elmosogattak, az apa segített Simbegwire házi feladatában.
Одного дня тато Зімбегвіре прийшов додому пізніше, ніж зазвичай. “Де ти, моя доню?” - гукнув він. Зімбегвіре вибігла до тата. Вона зупинилася, коли побачила, що тато тримав за руку якусь жінку. “Доню, я хочу познайомити тебе з кимось особливим. Це - Аніта”, - з посмішкою сказав тато.
Egy nap Simbegwire apukája később jött haza a szokásosnál. “Hol vagy gyermekem?” - hívta a lányát. Simbegwire futott az apukájához, de félúton hirtelen megállt, mert észrevette, hogy az apukája egy nő kezét fogja. “Szeretném, ha megismerkednél egy különleges emberrel kislányom. Ő Anita.” - mondta az apa mosolyogva.
“Привіт, Зімбегвіре. Твій тато розказував багато про тебе”, - сказала Аніта. Проте вона не усміхнулась і не подала дівчинці руку. Тато Зімбегвіре був щасливий і радісний. Він говорив про те, що вони будуть жити втрьох, як справжня родина. “Доню моя, я сподіваюсь, Аніта стане для тебе мамою”, - сказав тато.
“Szia Simbegwire! Apukád már sokat mesélt rólad.” - mondta Anita. A nő nem mosolygott és nem is fogta meg a kislány kezét. Simbegwire apukája azonban nagyon izgatott és boldog volt. Arról beszélt, hogy hogyan fognak hárman együtt élni, milyen jó lesz majd az életük. “Kislányom remélem, hogy elfogadod Anitát és anyukádként tekintesz majd rá.” - mondta.
З того часу життя Зімбегвіре змінилося. Вона більше не проводила ранки з татом. Аніта давала їй так багато різної роботи, що коли приходив вечір, Зімбегвіре була надто втомлена, щоб вчити уроки. Після вечері дівчинка відразу засинала. Єдиною її відрадою була кольорова ковдра, яку подарувала їй мама. Батько Зімбегвіре, здавалося, не помічав, що його донька була нещасливою.
Simbegwire élete megváltozott. Anita olyan sok házimunkát adott neki, hogy már nem volt ideje arra sem, hogy reggelente az apukájával beszélgessen. Olyan fáradt volt, hogy esténként nem tudta megírni a házi feladatát. Vacsora után egyenesen aludni ment. Az egyetlen dolog, ami megnyugtatta, az az anyukájától kapott színes takaró volt. Úgy tűnt, Simbegwire apukája észre sem vette, hogy a lánya milyen boldogtalan.
Через кілька місяців він повідомив, що його якийсь час не буде вдома. “Я їду у відрядження, але я впевнений, що ви будете піклуватися одна про одну”, - сказав тато. Зімбегвіре похилила голову, але тато цього не помітив. Аніта промовчала. Вона також не дуже зраділа.
Pár hónappal később Simbegwire apukája bejelentette, hogy egy időre el kell utaznia. “El kell utaznom a munkám miatt” - mondta az apa - “De tudom, hogy addig vigyázni fogtok egymásra.” Simbegwire szája legörbült, de az apa ezt sem vette észre. Anita nem szólt egy szót sem, de ő sem örült a hírnek.
Все змінилося на гірше для Зімбегвіре. Якщо вона не встигала закінчити хатню роботу або на щось нарікала, Аніта била її. Вона також з’їдала майже усю вечерю, а Зімбегвіре залишалися недоїдки. Вночі дівчинка плакала, пригортаючи до себе мамину ковдру.
Simbegwire élete még rosszabbá vált. Ha nem fejezte be a házimunkát időben, vagy panaszkodni mert, Anita megverte. Vacsoránál a nő majdnem mindent megevett, Simbegwire-nek csak a maradék jutott. Simbegwire minden este az anyukája takaróját ölelve sírta magát álomba.
Одного ранку Зімбегвіре проспала. “Ліниве дівчисько!” - закричала Аніта. Вона силою стягнула Зімбегвіре з ліжка. Її дорогоцінна ковдра зачепилася за цвях і розірвалась надвоє.
Egyik reggel Simbegwire későn ébredt. “Te lusta lány!” - kiabálta Anita. Kirántotta Simbegwire-t az ágyból. A gyönyörű takaró beakadt egy szögbe és kettészakadt.
Зімбегвіре дуже засмутилась. Вона вирішила втекти з дому. Дівчинка взяла розірвану ковдру, трохи їжі і втекла. Вона пішла тією дорогою, якою ходив її тато.
Simbegwire nagyon elszomorodott. Elhatározta, hogy elszökik otthonról. Összeszedte a takaró darabjait, bepakolt egy kis ételt és elment otthonról. Arra indult el, amerre apja is ment.
Коли звечоріло, вона вилізла на високе дерево коло струмка і вмостилася на гілках. Перед сном Зімбегвіре заспівала: “Мамо-матусю, ти покинула мене і вже ніколи не повернешся. Тато мене більше не любить. Жаль, що ти не повернешся вже ніколи”.
Amikor beesteledett, felmászott egy kis patak melletti fára és az ágak között készített magának ágyat. Elalvás előtt, így énekelt: “Anyaa, anyaa, anyaa, elhagytál engem. Elhagytál engem és nem jöttél vissza. Apa nem szeret többé. Anya, mikor jössz vissza? Elhagytál engem.”
Наступного ранку Зімбегвіре знову заспівала. Якісь жінки прийшли прати одяг до струмка і почули сумну пісню, яка долинала з верхів’я дерева. Вони думали, що то листя шелестить від вітру і продовжували прати. Але одна жінка уважно прислухалася до пісні.
Másnap reggel, Simbegwire újra elénekelte a dalt. Asszonyok jöttek, hogy a patakban mossanak. Meghallották a szomorú dalt. Azt gondolták, hogy csak a szél játszik a levelekkel, ezért folytatták tovább a munkát. Egyikük azonban újra figyelni kezdte az éneket.
Вона подивилася вгору і побачила на дереві дівчинку з кольоровою ковдрою у руках. “Та це ж Зімбегвіре, донька мого брата!” - сказала жінка. Інші жінки залишили прання і допомогли дівчинці злізти з дерева. Тітка Зімбегвіре обійняла і заспокоїла її.
A nő felnézett a fára. Amikor meglátta a gyermeket és a színes takarót, így kiáltott: “Simbegwire, a bátyám gyermeke!” A többi nő is abbahagyta a mosást és segítettek Simbegwire-nek lemászni a fáról. A nagynéni megölelte a lányt és nyugtatgatni kezdte.
Вона забрала дівчинку до себе додому. Тітка нагодувала дитину і поклала у ліжко. Тієї ночі Зімбегвіре знову плакала, але це були сльози полегшення. Вона знала, що її тітка буде піклуватися про неї.
Simbegwire nagynénje elvitte magához a gyermeket. Adott neki meleg ételt, és lefektette egy ágyba az anyukája takarójával együtt. Aznap este Simbegwire ismét sírva aludt el. De ezek a könnyek a megkönnyebbülés könnyei voltak. Tudta, hogy a nagynénje vigyázni fog rá.
Коли тато Зімбегвіре повернувся додому, він побачив, що кімната його доньки порожня. “Що сталося, Аніто?” - запитав він пригнічено. Жінка сказала, що Зімбегвіре втекла з дому. “Я хотіла, щоб твоя донька мене поважала, але, можливо, я була занадто сувора до неї”, - сказала Аніта. Тато Зімбегвіре вийшов з хати і попрямував до струмка. Звідти він пішов до села, в якому жила його сестра, щоб дізнатися, чи вона бачила дівчинку.
Amikor Simbegwire apukája hazatért, lánya szobáját üresen találta. “Mi történt Anita?”- kérdezte szomorúan. A nő elmondta, hogy Simbegwire elszökött otthonról. “Azt akartam, hogy tiszteljen engem” - magyarázta - “De lehet, hogy túl szigorú voltam.” Simbegwire apja a patak irányában indult el otthonról. Elment a húga falujába, hogy megkérdezze tőle, hátha látta Simbegwire-t.
Коли Зімбегвіре гралася зі своїми кузенами, вона побачила здалеку свого тата. Дівчинка злякалася, що тато буде сердитися на неї, і побігла в будинок, щоб сховатися. Тато підійшов до неї і сказав: “Зімбегвіре, ти знайшла собі чудову маму, яка любить і розуміє тебе. Я пишаюсь тобою і люблю тебе”. Вони домовились, що Зімбегвіре залишиться з тіткою так довго, як захоче.
Simbegwire éppen az unokatestvéreivel játszott, amikor meglátta az apukáját. Nagyon félt, hogy mérges lesz, ezért befutott a házba, hogy elbújjon. De az apukája utána ment és így szólt: “Simbegwire, megtaláltad a tökéletes anyukát magadnak. Ő szeret és megért téged. Büszke vagyok rád és nagyon szeretlek.” Megegyeztek abban, hogy Simbegwire addig maradhat a nagynénjénél, ameddig csak akar.
Тато Зімбегвіре відвідував її кожного дня. Якось він прийшов з Анітою. Вона взяла дівчинку за руку. “Вибач мені, дівчинко. Я помилялась, - заплакала вона. - Дозволь мені почати все з початку”. Зімбегвіре подивилась на стурбоване лице тата, підійшла ближче до Аніти і обійняла її.
Az apukája minden nap meglátogatta. Egyszer Anitát is magával vitte. Anita megfogta Simbegwire kezét. “Nagyon sajnálom, kicsikém, nagyot hibáztam.” - sírt a nő - “Megengeded, hogy újra megpróbáljam?” Simbegwire az apukájára nézett, aki nagyon aggódott. A lány lassan előre lépett és megölelte Anitát.
Наступного тижня Аніта запросила Зімбегвіре і її тітку з дітьми в гості. Яке ж то було свято! Аніта приготувала улюблену їжу Зімбегвіре, і усі їли досхочу. Тоді діти гралися, а дорослі говорили. Зімбегвіре почувалася щасливою і впевненою. Вона вирішила, що незабаром таки повернеться до свого тата і мачухи.
A következő héten Anita meghívta vacsorára Simbegwire-t, az unokatestvéreit és a nagynénjét. Óriási lakoma volt! Anita elkészítette Simbegwire minden kedvenc ételét és addig ettek, amíg beléjük fért. Ezután a gyerekek játszottak, a felnőttek pedig beszélgettek. Simbegwire olyan boldog volt, hogy felbátorodott és elhatározta, hogy hamarosan hazaköltözik, hogy együtt élhessen az apukájával és a mostoha anyukájával.
