Одного разу маленька дівчинка побачила людину загадкової форми.
كانت الفتاة الصغيرة هي أول من رأى الشبح الغامض قادماً من بعيد.
Коли та людина загадкової форми підійшла ближче до дівчинки, вона зрозуміла, що це була вагітна жінка.
وباقتراب الشكل الغامض منها، تبينت الفتاة بأنه شبح امرأة حامل.
Дівчинка була сором’язливою, але вона сміливо підійшла до жінки. “Ця жінка має залишитися з нами”, - вирішила громада дівчинки. “Ми залишимо її та її дитину з нами у безпеці”.
تقدمت الفتاة نحو المرأة واقتربت منها، ببعض الخجل لكن بكل شجاعة. قال أهل الفتاة:” علينا أن نحتفظ بهذه المرأة بيننا. سوف نقوم بحمايتها هي وصغيرها”.
Незабаром дитина з’явилася на світ. “Тужся!” “Принесіть ковдри!” “Води!” “Тужся!!!”
وبعد مدة وجيزة حان موعد ولادة الصغير. قالت نساء القرية: “هيا ادفعي … هات الغطاء … هات الماء … ادفعيييييييي …”.
Але коли всі побачили дитину, вони дуже здивувались. “Що? Віслюк?!”
لكن، وعندما رأت النسوة المولود قفزن إلى الوراء من هول الصدمة “حمار!”
Усі почали сперечатися що мають робити далі. Деякі люди говорили: “Ми обіцяли, що залишимо жінку та її дитину з нами у безпеці, отже, так і маємо зробити”. Інші ж казали: “Вони принесуть нам лише нещастя”.
بدأت النسوة يتجادلن حول المولود الجديد. البعض قلن بأنهن سوف يحتفظن بالمولود وأمه لأنهن وعدنها بذلك، بينما تخوف البعض الأخر من أنهما قد يكونا نذير شؤم على القرية.
Жінка знову залишилась сама. Вона не знала, що має робити зі своєю дивною дитиною. Вона не знала, що їй робити далі.
وهكذا وجدت المرأة نفسها وحيدة من جديد، تسأل نفسها في حيرة عما يمكن أن تفعله بهذا الطفل الأخرق وبنفسها.
Але нарешті вона сприйняла те, що її дитина особлива, а вона її мати.
وانتهى بها التفكير إلى قبول الأمر، فهذا الحمار ابنها وهي الآن أمه.
Якщо б дитина залишалась такою ж маленькою завжди, то було б все по-іншому. Але дитина-віслюк ставала все більшою і більшою щодня і вже не могла поміститись на спині у своєї мами. І як віслюк не намагався поводитись як справжня дитина, але в нього нічого не виходило. Через це його мама була дуже часто втомленою і засмученою. Інколи вона навіть просила його виконувати роботу, яку роблять тварини, а не люди.
ولو أن الجحش حافظ على حجمه الصغير لاختلف الأمر. لكن الجحش بدأ يكبر ويكبر حتى لم يعد بإمكان الأم حمله على ظهرها. وكان غير قادر على أن يسلك سلوك الآدميين مهما فعل ومهما حاول ذلك. أحست الأم بالتعب والإحباط، وكانت تكلفه أحيانا بأعمال يقوم بها الحيوانات.
Збентеження та злість накопичувались всередині віслюка. Він більше не міг виконувати ні однієї роботи, ні іншої. Він більше не міг бути ні людиною, ні твариною. Одного дня він так сильно розлютився, що кинув свою маму до землі.
نما بداخل الحمار شعور بالغضب والارتباك. إذ هو لا يعرف ما يفعله ولا من يكون ولا كيف يكون. وفي يوم من الأيام، بلغ الغضب بالحمار منتهاه لدرجة انه ركل أمَّه وأوقعها أرضا.
Сором опанував віслюка. Він почав утікати так далеко і так швидко, як тільки міг.
شعر الحمار بعدها بالخجل الشديد لما بدر منه في حق أمه وانبرى هارباً بعيداً.
Коли він перестав бігти, була вже ніч. Віслюк загубився. “І-а! І-а?”, - він прошепотів в темряві. “І-а! І-а?”, - відгукнулось йому у відповідь. Він був сам-самісінький. Віслюк скрутився клубочком і заснув глибоким, але неспокійним сном.
ولما توقف عن الجري، كان الظلام قد أرخى سدوله على المكان فإذا بالحمار يضيع طريقه وإذا به يهمس للظلام: “هييه … هاو؟” ويردد رجع الصدى: “هييه … هاو؟”. وجد الحمار نفسه وحيدا فتكوم على نفسه وخلد إلى نوم عميق مضطرب.
Прокинувшись, віслюк побачив старого дивного чоловіка, який пильно дивився на нього зверху вниз. Він глянув йому в очі, і маленька іскорка надії з’явилась у віслюка.
وعندما استفاق من نومه، وجد شيخاً غريباً واقفاً عند رأسه محدقاً فيه. نظر الحمار في عيني الشيخ وبدأ يشعر ببصيص من الأمل.
Віслюк залишився жити у старого чоловіка, який навчив його багато різних способів виживання. Віслюк слухав його та вчився у нього. Так само робив і старий чоловік. Вони допомагали один одному, а також і сміялись разом.
انتقل الحمار للعيش مع الشيخ، فعلمه أساليب عديدة للعيش. استمع الاثنان إلى بعضهما وتعلما الكثير من بعضهما وتعاونا وضحكا كثيرا معا.
Одного ранку старий чоловік попросив віслюка винести його на вершину гори.
وفي صباح أحد الأيام، طلب الشيخ من الحمار أن يحمله إلى قمة الجبل.
Високо в горах серед хмар вони швидко заснули. Віслюку наснилось, що його мама захворіла і кличе його на допомогу. І коли він прокинувся …
وهناك بين السحب، خلد الاثنان إلى النوم. حلم الحمار بأن أمه مريضة وبأنها تناديه. وعندما استفاق من نومه،
… хмари зникли разом із старим чоловіком.
وجد الغيوم قد اختفت، وكذا صديقه الشيخ.
Нарешті віслюк зрозумів, що йому робити.
عندها، عرف الحمار ما يجب عليه فعله.
Він знайшов свою маму, яка була самотня і оплакувала свою загублену дитину. Вони довго дивились один на одного, а потім міцно обнялись.
ولدى رجوعه إلى البيت وجد أمه وحيدة ترثي ابنها المفقود. حدق الاثنان في بعضهما لفترة طويلة ثم عانق كل منهما الآخر عناقا حارا.
Дитина-віслюк та його матір залишились жити разом. Вони знайшли багато різних способів як можна жити пліч-о-пліч. Згодом біля них почали оселятися й багато інших сімей.
كبر الحمار وأمه معاً ووجدا لنفسيهما سبلاً عديدة للتعايش في سلام جنباً إلى جنب. وشيئاً فشيئاً، بدأت عائلات أخرى تستقر حول الحمار وأمه.
Lindiwe Matshikiza
Meghan Judge
Oksana Duchak
Oksana Duchak, Khrystyna Marenych, Nataliia Naiavko, Nataliya Tyshchuk
الأوكرانية
المستوى 3
